Садибами селом іду.
Яка краса! Все на виду!
Довкола озираюся,
Від щастя усміхаюся.
Чому у нас так повелось,
Що ми чекаємо чогось,
На біди нарікаємо…
Ми так багато маємо!
На трави кажемо бур’ян,
А він від немочі та ран.
Недуги гоять травами,
А ми їх нищим, травимо.
Усі щедроти біля ніг,
Природа – друг і оберіг.
Милуймося, вдивляймося,
За милості вклоняймося.
