Бережливе ставлення до екології - запорука здорового майбутнього життя всієї Землі!

«Перед людиною відкрилася радість життя тому, що вона почула шепіт листя і сюрчання коника, дзюрчання весняного струмочка і переливи срібних дзвіночків жайворонка в гарячому літньому небі, шерхіт сніжинок і стогін завірюхи, лагідне хлюпання хвилі і урочисту тишу ночі – почула і, затамувавши подих, слухає сотні й тисячі років чудову музику життя. Умій і ти слухати цю музику. Дорожи красою, бережи її.» В.О.Сухомлинський

 

Вітаємо усіх з Першим Днем Зими!

Хтось малює на вікні 

Квіти, казочки чудні.

Вимальовує старанно

Він узори бездоганно.

І коли ж буває, 

Коли снігом замітає?

Хто малює на вікні?

Розкажіть-но ви мені? 

(Зима)

 

Осінь, Осінь, Листопад...

Вже осінь добігає до кінця,
Дощем хлюпоче, вітерцем повіє.
І щось своє несе в людські серця,
Та все ж дає в житті якусь надію.
Бо поки здатен бачити це все,
Захоплюватись, чути, сумувати,
То ще тебе життя у світ несе,
Бо ти усе це можеш відчувати.
А значить ще живеш. Радій всьому:
І бурі, й зливам, вітрові, що виє,
І хмурості, і сонцю, і тому,
Що дощ дрібненький з неба сіє й сіє…
А ще тому, що квіти доцвіли,
Вони нам душу гарно звеселяли.
Хоч їх нема, але ж вони були!
Вони надію нам в серця вселяли…
Спасибі їм і осені за те,
Що нам вона все ж дарувала мрії
І сонечко, і листя золоте,
І спонукала до якоїсь дії…

Природа друг і оберіг!

 

Садибами селом іду.
Яка краса! Все на виду!
Довкола озираюся,
Від щастя усміхаюся.
Чому у нас так повелось,
Що ми чекаємо чогось,
На біди нарікаємо…
Ми так багато маємо!
На трави кажемо бур’ян,
А він від немочі та ран.
Недуги гоять травами,
А ми їх нищим, травимо.
Усі щедроти біля ніг,
Природа – друг і оберіг.
Милуймося, вдивляймося,
За милості вклоняймося.

Пора, коли у серці диво ожива!

 

Весна - пора надій і сподівання,
Пора, коли у серці диво ожива.
Пора, коли ти з вечора й до рання,
Все думаєш, про теплії слова.
Здавалося, звичайна пора року,
Ну тепло, спів птахів ти чуєш звідусіль
Ти чуєш стукіт серця і не знану світу мову,
Ця мова -то любов замріяних країв.
Цей край, неначе восьме диво світу,
П’янить духмяний подих аромат.
Струмок замріяних озер привіту,
Усмішок радість, ночей зорепад.
Хто не любив, не зможе зрозуміти?
Хто не бажав, ніяк не може знать.
Що то за відчуття без ясного приливу
Без сумніву, цього не можна передать.

Кінець літа

Кінець літа

Прохолодно стає, а не хочеться,
Щоб надвечір ішли холоди.
Над рікою тумани клубочаться
І повзуть над лугами з води.
Літо раптом взяло і кінчається,
Ніби й зовсім його не було.
За пташками у вирій збирається
Й забирає з собою тепло.
Вже і ластівки гнізда покинули,
В надвечір’ї тепер не дзвенять.
Соловейки за ними полинули,
Ген лелеки у небі летять...
Щось так мало завжди того літечка,
Що не можна й натішитись ним.
Вже пшениці нема в полі й житечка 
—Колоски стали хлібом святим.
Ну, а літо взяло і кінчається.
Дощик слізно в шибки стукотить...
Це воно так із нами прощається.
А за ним прийде осінь умить...

Джерело

Пізнавальний мультфільм для дітей